В лікарні ніхто не сміється над Богом

В лікарні ніхто не сміється над Богом… 
Ніхто не сміється над ним на війні… 
Там віри початок зміняє тривогу, 
Частіше молитви звучать в тишині 
Над ним при пожежі не сміють сміятись 
І всім не до сміху , як смерч поблизу… 
Коли тисне голод, підземні удари… 
Не чути насмішок, лиш мову нову 
І швидко злітає пихи брудна маска, 
Коли літаком починає трясти… 
Ніхто не заявить , що Бог – це лиш казка, 
Коли серед ночі злочинця зустрів. 
Ніхто не кричить те, що віра для дурнів 
Коли скаже лікар: « Ще тиждень чи два..» 
З стволом до чола сперечатись хто буде, 
Коли дикий страх вирок сам написав? 
Машина на швидкості , ти на дорозі… 
Ось близько провалля… До скроні удар… 
Чи куля шалена… біда на порозі… 
Від смерті на крок, а можливо на два… 
І звідки ти знаєш, усміхнений друже, 
Що вибрав це ти, повернувши в обрив, 
Сміятися легко, як Бог береже ще, 
Провини забувши, прощаючи гріх… 
Сміятися легко в гріховних обіймах 
Під погляди схвальні, під п*яні пісні… 
Та Бог милостивий і вчора і нині 
І ще один шанс подарує тобі… 
Усміхнений друже, о звідки ти знаєш 
Куди заведе тебе завтрашній день… 
І байдуже віриш ти чи не приймаєш… 
Від цього не зміниться сутність речей 
Сміятися легко, та все ж , ти подумай 
Ким смів без вагання зневажити ти… 
Наступлять моменти, коли на усмішку 
Не знайдеться смілості часу і сил 
Не кожен посміє над Богом сміятись, 
Якщо вже посмів у безстрашності ти 
То те, що посіяв, готовий будь жати… 
Куди повернув, будь готовий пройти