ОТАРИ МИРНО СПОЧИВАЛИ...

Отари мирно спочивали,
Багаття блимало в степу,
Сріблясті зорі нахиляли
Голівки в темряву сліпу.

Ще цар Давид отак, напевно,
Свою отару мирно пас.
Століття злинули даремно —
Тут зупинивсь, здавалось час.

Можливо, й досі в Палестині
Вартують стада пастухи.
Ті ж самі скелі брудно-сині,
Ті ж самі стоптані шляхи.

Але історія планети
Свій хід змінила ще тоді,
Коли отари спочивали
І пахли трави молоді.

Коли над сонними шляхами
Всесвітній подих зупинивсь,
І ангел в полі з пастухами
Враз сповістив: «Він народивсь!»

Здригнувся світ. А Палестина
Так і лишилась в самоті.
Ісус Христос — її дитина —
Розп’ятий нею на хресті.

Ні хори ангелів над нею,
Ні важкі кроки мудреців
Не розбудили в ній святої
Надії тисяч праотців.

Але ми дякуємо небу,
Що ця надміру довга ніч
Збудила в нас святу потребу
Зустрітись з Богом віч-на-віч.
І ми прийшли до ясел вбогих,
Як ті єврейські пастухи.
Бо лиш туди, в присутність Бога,
Ведуть житєвії шляхи.

Юрій Вавринюк