Ми до Бога несли свою жертву хвали.
15.11.2016 19:09
Ми до Бога несли свою жертву хвали.
Нас багато було. До жертовника йшли,
Із піснями, з звучанням музичних знарядь
І чекали, як зійде на нас благодать.
Тільки якось не так. Тільки щось то не те,
Наче цвіт нетривалий, що день лиш цвіте.
Піднімалася радість, і падала знов
І лишалось скигління слабких молитов.
Але Господи мій! В чому справа? Скажи.
Сам мені говорив Ти: «Радій. Не тужи».
Сам казав Ти: «Нетреба овець і тельців».
Хочеш чути від мене хваління і спів.
І хвалю я і славлю, а серце болить.
І за мить починаю я знову тужить.
Загоряюсь і гасну. Горю й не горю.
Щось не те. Щось, напевно, не так я роблю.
І промовив до мене Господь: «Зупинись!
І Моїми очима на все подивись.
Ти за словом Моїм все обміряй і зваж.
Чи Мені і тобі цей потрібен вантаж?»
І дивлюся: іду до жертовника я
І тягну на мотузці худюще теля –
Одна шкіра і кості, на очці більмо,
Ще й до всього, на ногу кульгаве воно.
За плечима у торбі лежать калачі,
Не солоні, спечені на згірклій муці.
У сосуді на денці олії чуть-чуть.
Ні полить калачі, а ні навіть вмокнуть.
Боже Мій! І це – я? Це ж справжнісінький жах.
Це несу я Тобі у хвалі і псалмах?
- Це несеш ти Мені в тих численних словах,
Що родились не в серці, а тільки в устах.
Це кульгаве служіння. Це форма, не зміст.
Це топтання на місці, де мав бути зріст.
Марнотратство часу. Марнотратство дарів.
Компроміси зі світом. І обмель плодів.
А коли ти буваєш уперта і зла –
І ще гірше, ведеш не теля, а козла.
То ж чи можу Я жертву подібну прийнять,
Щоб до тебе вернуть у стократ благодать?
Ти ж візьми досконале, що в серці твоїм.
Що найкраще, безвадне веди Мені в Дім.
Не в кричанні гучнім, мов ваалів пророк,
А в святім трепетанні, бо знаєш, хто Бог.
Ти його відгодуй в милосерді дарів.
У любові спликай, щоб вогонь твій горів.
Хай постійність молитва твою жертву зростить
І нічого лихе хай її не гірчить.
Якщо час віддаєш - не обривки часу.
Як себе віддаєш – не частково, а всю.
Щоби жертва помітна була й віддаля
І скакала вперед, мов те сите теля.
О, якщо ти такого тельця приведеш
І Мені на жертовник його покладеш,
Буде спокій твердим, буде радості спів.
Буде більше дарів, буде більше плодів.
Нас багато було, до жертовника йшли,
Та кого за собою ми Богу вели?
То ж коли ще земна не закінчилась путь,
Чи не час на пасовисько нам повернуть?
Нас багато було. До жертовника йшли,
Із піснями, з звучанням музичних знарядь
І чекали, як зійде на нас благодать.
Тільки якось не так. Тільки щось то не те,
Наче цвіт нетривалий, що день лиш цвіте.
Піднімалася радість, і падала знов
І лишалось скигління слабких молитов.
Але Господи мій! В чому справа? Скажи.
Сам мені говорив Ти: «Радій. Не тужи».
Сам казав Ти: «Нетреба овець і тельців».
Хочеш чути від мене хваління і спів.
І хвалю я і славлю, а серце болить.
І за мить починаю я знову тужить.
Загоряюсь і гасну. Горю й не горю.
Щось не те. Щось, напевно, не так я роблю.
І промовив до мене Господь: «Зупинись!
І Моїми очима на все подивись.
Ти за словом Моїм все обміряй і зваж.
Чи Мені і тобі цей потрібен вантаж?»
І дивлюся: іду до жертовника я
І тягну на мотузці худюще теля –
Одна шкіра і кості, на очці більмо,
Ще й до всього, на ногу кульгаве воно.
За плечима у торбі лежать калачі,
Не солоні, спечені на згірклій муці.
У сосуді на денці олії чуть-чуть.
Ні полить калачі, а ні навіть вмокнуть.
Боже Мій! І це – я? Це ж справжнісінький жах.
Це несу я Тобі у хвалі і псалмах?
- Це несеш ти Мені в тих численних словах,
Що родились не в серці, а тільки в устах.
Це кульгаве служіння. Це форма, не зміст.
Це топтання на місці, де мав бути зріст.
Марнотратство часу. Марнотратство дарів.
Компроміси зі світом. І обмель плодів.
А коли ти буваєш уперта і зла –
І ще гірше, ведеш не теля, а козла.
То ж чи можу Я жертву подібну прийнять,
Щоб до тебе вернуть у стократ благодать?
Ти ж візьми досконале, що в серці твоїм.
Що найкраще, безвадне веди Мені в Дім.
Не в кричанні гучнім, мов ваалів пророк,
А в святім трепетанні, бо знаєш, хто Бог.
Ти його відгодуй в милосерді дарів.
У любові спликай, щоб вогонь твій горів.
Хай постійність молитва твою жертву зростить
І нічого лихе хай її не гірчить.
Якщо час віддаєш - не обривки часу.
Як себе віддаєш – не частково, а всю.
Щоби жертва помітна була й віддаля
І скакала вперед, мов те сите теля.
О, якщо ти такого тельця приведеш
І Мені на жертовник його покладеш,
Буде спокій твердим, буде радості спів.
Буде більше дарів, буде більше плодів.
Нас багато було, до жертовника йшли,
Та кого за собою ми Богу вели?
То ж коли ще земна не закінчилась путь,
Чи не час на пасовисько нам повернуть?